Безбар’єрність починається зі слів: як коректно говорити про адаптивний спорт

Безбар’єрність починається зі ставлення до людини та проявляється у щоденному спілкуванні. Саме слова формують культуру поваги, допомагають долати стереотипи та створюють суспільство, у якому кожен почувається рівноправним і залученим.

В Україні розроблено державний стандарт «Термінологія безбар'єрності», який формує єдині підходи до використання сучасної, людиноцентричної термінології. Документ допомагає використовувати коректні формулювання та уникати мови, що може дискримінувати чи стигматизувати людей. Основний принцип безбар’єрної комунікації — насамперед бачити людину, а не її досвід, стан здоров’я чи особливості функціонування.

Для сфери фізичної культури та спорту це особливо актуально. Сьогодні адаптивний спорт в Україні активно розвивається, а до занять руховою активністю долучаються дедалі більше ветеранів війни, військовослужбовців, людей з інвалідністю та людей з обмеженням повсякденного функціонування.  Міністерство молоді та спорту України системно працює над розвитком адаптивного спорту, реалізовуючи флагманський проєкт «Активні парки: локації безбар’єрного дозвілля (адаптивний спорт)» у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні за ініціативи першої леді України Олени Зеленської. Проєкт створює можливості для регулярних занять фізичною активністю ветеранів війни, військовослужбовців, людей з інвалідністю, людей з обмеженням повсякденного функціонування та всіх, хто потребує адаптованих спортивних занять.

Розвиток адаптивного спорту — це не лише створення доступної інфраструктури чи нових можливостей для занять. Це також формування культури поваги, що неможливе без коректної та безбар’єрної комунікації.

Безбар’єрна комунікація не приховує інвалідність, поранення чи використання допоміжних засобів, але й не робить їх головною темою. У центрі історії завжди має бути людина — її досягнення, професійність, досвід та внесок.

Саме тому під час підготовки матеріалів про адаптивний спорт важливо дотримуватися принципів людиноцентричної комунікації.

Зокрема, рекомендується використовувати такі формулювання:

• «людина з інвалідністю» замість «інвалід»;

• «людина, яка користується кріслом колісним» замість «прикутий до візка»;

• «людина з протезом» або «спортсмен з протезом», якщо ця інформація справді важлива для контексту;

• «спортсмен з інвалідністю» або «адаптивний спортсмен» — залежно від контексту.

Пам’ятаймо, насамперед це людина — спортсмен, ветеран, тренер або учасник спортивного заходу.

Так само адаптивний спорт — це не про жалість, драматизацію чи «подолання себе». Це рівний доступ до руху, можливість відновлюватися, зміцнювати здоров’я, брати участь у спортивному житті та досягати власних цілей.

Мова має значення. Саме вона формує перше враження, впливає на суспільне сприйняття та допомагає будувати середовище, у якому кожна людина почувається гідною, включеною та має рівні можливості для занять спортом.

Міністерство молоді та спорту України й надалі працюватиме над розвитком безбар’єрного середовища у сфері фізичної культури та спорту, адже безбар’єрність — це не лише про доступність простору, а й про культуру поваги, яка починається зі слів.

У межах флагманського проєкту «Активні парки: локації безбар’єрного дозвілля (адаптивний спорт)» у рамках Національної стратегії безбар’єрності за ініціативи першої леді України Олени Зеленської.